Види робочого часу
Кодекс законів про працю виділяє різні види робочого часу окремими статтями.
Нормальна тривалість робочого часу (ст. 50 КЗпП)
Це всім відомі 5-ти і 6-ти денні графіки роботи при 40-ка годинний тривалості робочого тижня. Дані види графіків не потребують планування, так як тривалість денної роботи тут чітко визначена. Підприємству необхідно просто зафіксувати в розділі 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку (зразок тут), за яким графіком (5-ти денного або 6-ти денного) воно працює. Нагадаємо, що тривалість робочого часу при 6-ти денному графіку становить 7 годин на день з понеділка по п'ятницю, і 5 годин в суботу.
Скорочений робочий час (ст. 51 КЗпП)
Використовується для працівників зі шкідливими умовами праці; для працівників до 18 років; для окремих категорій працівників (вчителі, лікарі та ін.).
Особливість цього виду робочого часу в тому, що норма робочого часу для працівників встановлюється меншої тривалості, а оплата праці здійснюється в повному обсязі.
На скороченому робочому часу не працюють інваліди і мами з дітьми до 3-х років. Для них передбачено наступний вид робочого часу.
Неповний робочий час (ст. 56 КЗпП)
Стаття дає можливість визначити: неповний робочий тиждень, неповний робочий день, комбінацію неповного робочого дня і неповного робочого тижня.
Детальніше про перехід на неповний робочий час можна почитати в статті Робота на умовах неповного робочого часу в 2017 році
Незалежно від того, який варіант вибирає працівник, в заяві він повинен чітко визначити графік, за яким хоче працювати. Оплата праці працівників на неповний робочий час здійснюється пропорційно фактично відпрацьованому часу.
Робота змінами (ст. 58-59 КЗпП)
Змінні графіки роботи застосовуються там, де в силу технологічних процесів або характеру діяльності роботу неможливо виконати в одну зміну режимі.
Зміни - це циклічність і сталість однотипної тривалості робочого часу. Зміна не може бути в одного працівника менше, а у іншого. більшою Тому при графіках змінності не може застосовуватися режим неповного робочого часу або ненормований робочий час.
При цьому, підприємством повинна виконуватися вимога до 40-ка годинної тижневої норми роботи.
Тому при роботі змінами, підприємство завжди повинно мати графіки змінності. Саме від них починається планування робочого часу на кожен місяць.
Підсумований облік робочого часу (ст. 61 КЗпП)
Застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт в тому випадку, коли не може бути дотримана встановлена щоденна або щотижнева тривалість робочого часу (сторожі, водії і т. д.). В цьому випадку підрахунок відпрацьованих годин буде вестися не за тиждень, а за більший проміжок часу - обліковий період, але з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала його норму згідно зі статтями 50 або 51 КЗпП (для окремих категорій працівників).
Практика застосування підсумованого обліку робочого часу
Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, немає.
Замість цього, групою фахівців Мінсоцполітики України в 2006 році були розроблені Методичні рекомендації № 138 (до слова, не зареєстровані в Мін'юсті), які служать методичним посібником для керівників підприємств, установ, організацій, які застосовують такий режим роботи. Згідно з даними Методрекомендацій, обліковий період при підсумованому обліку робочого часу може становити декаду, місяць, квартал, півріччя, рік. Це спричинило за собою практику застосування облікового періоду тривалістю більше одного місяця (дуже часто півріччя або рік). І відповідно, підрахунок і оплату понаднормових годин роботи в кінці такого облікового періоду (півріччя, року), після порівняння фактично відпрацьованого часу з нормою за обліковий період.
Незважаючи на сформовану практику, сьогодні багато підприємств, що використовують обліковий період тривалістю більше одного місяця, успішно перевірки Держпраці не проходять. Невизнання облікового періоду тривалістю більше одного місяця тягне перерахунок кількості понаднормових годин, а це, в свою чергу - неповну та несвоєчасну їх оплату.
Чому так відбувається?
Справа в тому, що деякі норми, закладені в Методрекомендаціях № 138, суперечать нормам чинного законодавства в частині оплати праці. А саме:
- норми законодавства (ст. 24 Закону "Про оплату праці" та ст. 115 КЗпП) зобов'язують роботодавця виплачувати заробітну плату за фактично відпрацьований час;
- по суті КЗпП не дає права фіксувати обліковий період, тому він завжди такий, який відповідає фактично відпрацьованому часу в рамках табеля обліку робочого часу;
- форма табеля обліку робочого часу затверджена Наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 (форма П-5) і цією формою передбачений місячний обліковий період; в тому числі в табелі передбачено помісячне відображення кількості понаднормових годин роботи (літерний код "НУ" або цифровий "05");
- на користь місячного облікового періоду також говорить ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону «Про оплату праці», якими з 01.01.2017 р. визначено поняття "мінімальної: заробітної плати" як "оплати за виконану місячну норму часу".
Висновок: використання облікового періоду тривалістю більше одного місяця може привести до порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці працівників. І відразу згадуємо, що за дане порушення передбачено штраф у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення за кожного працівника, щодо якого допущено таке порушення (у 2017 році 32000 грн.).